Організація Об'єднаних Націй та права людини

Права людини, поряд з миром, правосуддям та свободою, є одним з основоположних принципів Організації Об'єднаних Націй. Загальна декларація прав людини (1948 р.), що лягла в основу більш ніж 80-ти конвенцій та декларацій захисту прав людини, визнає права людини фундаментом свободи, правосуддя та миру. Інші історичні документи з захисту прав людини, такі як прийнята одностайно більшістю держав Віденська Декларація і Програма Дій, також стверджують, що демократія, розвиток та визнання прав людини є взаємозалежними та взаємопідсилюючими. Майже завершивши свою роботу з встановлення стандартів, Організація Об'єднаних Націй змінює напрям пов'язаних з правами людини зусиль в бік моніторингу впровадження законів з прав людини.

У 1997 році було розпочато Програму реформ Організації Об'єднаних Націй, в якій Генеральний Секретар зазначив, що права людини є комплексним питанням, яке потребує інтеграції в усі сфери діяльності ООН. Система агенцій ООН, які працюють в Україні почала впроваджувати підхід заснований на правах людини через Загальну оцінку країни (CCA) та Рамкову програму допомоги ООН (UNDAF). Всі окремі відділення системи ООН в Україні прийняли виклик Генерального Секретаря та працюють розробкою та практикою інтеграції питань захисту прав людини в своїх програмах. Їхнє загальне розуміння підходу заснованого на правах людини можна підсумувати у наступних трьох пунктах:

• Усі програми розвитку з метою співробітництва, норми та технічна підтримка повинні сприяти реалізації прав людини, як зазначено в Загальній декларації прав людини та інших міжнародних документах з прав людини;
• Стандарти прав людини, котрі знаходяться в Загальній декларації прав людини, похідні закони та інші міжнародні документи з прав людини регулюють розвиток з метою співробітництва, а також програмування в усіх галузях та на всіх його етапах;
• Співробітництво з метою розвитку сприяє розширенню можливостей відповідальних сторін виконувати свої обов'язки та/або правовласників заявляти про свої права. Наприклад, держави та інші відповідальні сторони несуть відповідальність за дотримання прав людини та повинні виконувати правові норми та стандарти, котрі містяться в документах з прав людини. У разі недотримання відповідальними сторонами своїх зобов'язань, постраждалі правовласники (як то прості громадяни та легальні резиденти України) мають право у відповідності до передбачених законом правил та процедур розпочати в суді відповідної юрисдикції або іншій судовій інстанції судову справу щодо належної компенсації збитків.

Підхід заснований на правах людини дозволяє впровадити цілісний підхід до захисту прав людини, за яким економічні, соціальні та культурні права, а також громадянські та політичні права, є повністю взаємопов'язаними та рівнозначними. Окрім того, такий підхід дозволяє виявити та вжити заходів щодо першопричин проблеми: наприклад, бідність в Україні є не лише браком речей першої необхідності, але є також результатом вибору зробленого певними діячами. Отже, ми маємо можливість вжити заходів не лише щодо наслідків, таких як існуюча ситуація з бідністю та нестачею коштів, вигод тощо, але й щодо системи (як то система прийняття рішень), котра породжує обставини, які спричиняють бідність.

Таким чином, принципи прав людини регулюють процес програмування на всіх його стадіях, включаючи попередню оцінку та аналіз, планування та розробку програми (включаючи постановку завдань, цілей та стратегій); впровадження, контроль та оцінку виконаної роботи.

Серед принципів прав людини є наступні:

• Універсальність та невід'ємність. Права людини є універсальними та невід'ємними. Всі люди світу мають ці права. Людина, якій ці права належать, не може добровільно відмовитися від них. Так само інші люди не можуть позбавити її цих прав. Як вказано в Статті 1 Загальної декларації прав людини, «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах». Таким чином усі мешканці України повинні мати змогу користуватися усіма правами людини.
• Неподільність: Права людини є неподільними. Громадянського, культурного, економічного, політичного чи то соціального характеру, вони є невід'ємною частиною гідності кожної людини. Отже, всі ці права мають рівний правовий статус та апріорі не можуть бути розташованими в порядку ієрархії. Тому всі мешканці України мають право користуватися усіма правами громадянського, культурного, економічного, політичного чи то соціального характеру.
• Взаємозалежність та взаємозв'язок: Реалізація одного права часто залежить, цілком або частково, від реалізації інших прав. Наприклад, реалізація права на здоров'я може за певних обставин залежити від реалізації права на освіту чи права на інформацію. Тому в своїй щоденній та планувальній роботі Уряд України та всі відповідні зацікавлені сторони повинні мати змогу у системному порядку вжити заходів щодо проблем пов'язаних з правами людини визнаючи взаємозв'язок та взаємозалежність між усіма правами.
• Рівність та недискримінація: Всі індивідууми є рівними серед людей, та рівними за гідністю, яка притаманна кожній людині. Усі люди мають право користуватися правами людини без дискримінації за будь-якими ознаками, як то раса, колір шкіри, стать, етнічна належність, вік, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, інвалідність, майновий або інший стан, як пояснюють органи з нагляду за виконанням угод з дотримання прав людини. Тому всі мешканці України, нерезиденти включно, мають усі права людини незалежно від статі, раси, тощо.
• Участь та долучення: Кожна окрема людина та всі люди разом мають право приймати активну, вільну та цілеспрямовану участь в громадянському, економічному, соціальному, культурному та політичному розвитку, в якому можуть бути реалізовані права людини та основні свободи, робити свій внесок в цей розвиток та отримувати з нього користь. Тому ми повинні запитати себе: чи всі мешканці України мають змогу приймати участь у власному розвитку, та чи існує можливість для такої участі?
• Відповідальність та верховенство закону: Держави та інші відповідальні сторони несуть відповідальність за дотримання прав людини. У зв'язку з цим вони мають виконувати правові норми та стандарти, котрі містяться в документах з прав людини. У разі недотримання відповідальними сторонами своїх зобов'язань, постраждалі правовласники мають право у відповідності до передбачених законом правил та процедур розпочати в суді відповідної юрисдикції або іншій судовій інстанції судову справу щодо належної компенсації збитків. Добровільно приймаючи зобов'язання в документах з прав людини та відповідних їм внутрішніх законах, Українська держава та велика кількість її діячів, котрі визнаються відповідальними сторонами, мають обов'язок поважати, захищати та дотримуватися прав людини, а також сприяти їхній реалізації вживаючи законодавчих, виконавчих, судових та інших відповідних заходів. Тому ми повинні запитати, чи виконують свої обов'язки компетентні органи в Україні на державному, місцевому та районному рівнях. Якщо ні, то чи не відсутня в них така можливість? Чи існують механізми, що допомагають особам позбавленим прав вимагати належної компенсації збитків? Яким чином можуть компетентні органи ООН допомогти органам влади впоратися з певною проблемою пов'язаною з правами людини?

Ці керівні принципи прав людини дають можливість системі агенств ООН в Україні виявити найуразливіші та найбідніші верстви населення України, отримати краще розуміння структурних причин, що заважають реалізації їхніх прав, та таким чином зосереджувати та впроваджувати програми орієнтовані на розвиток та права людини більш проінформовано, результативно та прибутково.

» Підбірка міжнародих декларацій та документів, що стосуються захисту прав людини

» Корисні посилання