В рамках підсумкової конференції із впровадження стратегії «Зупинити ТБ», що відбулася 1-3 листопада 2007 року у Форосі, АРК, Бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) в Україні представило результати дослідження про рівень інформованості ув'язнених осіб про профілактику та лікування туберкульозу.

В рамках підсумкової конференції із впровадження стратегії «Зупинити ТБ», що відбулася 1-3 листопада 2007 року у Форосі, АРК, Бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) в Україні представило результати дослідження про рівень інформованості ув'язнених осіб про профілактику та лікування туберкульозу.

Дослідження проводилося Коаліцією ВІЛ-сервісних організацій на замовлення Бюро ВООЗ в Україні та Державного департаменту України з питань виконання покарань у СІЗО, виправних колоніях та туберкульозних лікарнях Харківської та Херсонської областей.

Мета дослідження полягала у визначенні змісту, каналів та джерел інформування про туберкульоз для ув'язнених осіб та вивченні мотиваційних чинників, що спонукали б осіб, хворих на туберкульоз, звертатись по медичну допомогу. В опитувані групи ввійшли особи, що відбувають строк покарання, та затримані особи, серед яких окремо виділено осіб, що хворіють на туберкульоз, та медичні працівники закладів пенітенціарної системи. Методи дослідження складали напівструктуроване інтерв'ю та фокус групи.

Респонденти вцілому ознайомлені з проблемою туберкульозу, однак ці знання часто є неточними. Затримані/засуджені особи недостатньо обізнані про шляхи передачі тубекульозу та фактори ризику, часто змішуючи знання про інші захворювання, такі як ВІЛ і гепатит. Поінформованість осіб, які хворіли або хворіють зараз на туберкульоз, є вищою, ніж у тих, хто не мав такого досвіду.

Респонденти вцілому задовільно, однак недостатньо добре орієнтуються у симптомах туберкульозу, назвавши окремі з основних симптомів захворювання на туберкульоз, напр. кашель тривалістю більше 2 тижнів (66,7%), втомлюваність (64,5%) і т.п. Переважно опитані знають принаймні один метод діагностики ТБ, найчастіше - флюорографію.

Великі розбіжності відмічені у знаннях про тривалість лікуваня: респонденти називали строк від 1 до 5 років. Загалом опитані вважають туберкульоз невиліковною хворобою. 1/3 з усієї вибірки вважає дорогою діагностику, 1/2 вважає таким лікування

75% респондентів вважають, що можуть заразитися, перебуваючи у виправному закладі чи СІЗО. 3/4 опитаних вважає, що можливо захиститися від туберкульозу, перебуваючи у місцях позбавлення волі, однак тільки 2/3 з них вживає відповідні заходи.

Опитані досить відповідально ставляться до свого оточення і більшість із них налаштована при появі захворювання попереджувати оточення незалежно від місця свого перебування - у виправному закладі/СІЗО, чи після звільнення.

Щодо отримання інформації про туберкульоз протягом строку затримання/засудження, близько 85% зазначили, що отримують інформацію із друкованих джерел (79,6%) та під час особистого спілкування (76,3%). Основним джерелом інформування виступають медпрацівники (66,7 %).

Серед каналів інформування, що викликають довіру, перше місце відведене плакатам чи стендам, друге - буклетам з брошурами, газетам, а також телебаченню та лекціям. Проте найбільшу довіру викликає інформація, отримана під час спілкування, особливо від медпрацівників (понад 70%).

Понад 80% респондентів вказали, що у них в разі потреби є доступ до інформації про туберкульоз, проте лише трохи більше 30% зверталися по відповідну інформацію, якщо була така можливість. Тим не менш, майже 70% відчувають потребу в додатковій інформації про туберкульоз.

Перешкоди в інформуванні, що також зменшують вмотивованість засуджених/затриманих в отриманні інформації, складають страх перед хворобою, недостатність інформаційних матеріалів, обмеженість каналів інформування, нестача і недовіра до персоналу, який може здійснювати інформаційно-мотиваційну роботу, та трудноступність інформації, розміщеної в медсанчастинах для осіб, які мають фізичні або інші обмеження.

Респондетни також вказали фактори, що негативно впливають на рішення звертатись по медичну допомогу після звільнення. Це - необхідність фінансових витрат для проходження діагностики та/чи лікування, відсутність можливості працювати під час проходження лікування, тривалість та ізоляція стаціонарного лікування, що сприймається як повторне засудження, недовіра до якості медичної допомоги, та очікування побічних дій від вживання протитуберкульозних препаратів.

У дослідженні наводяться рекомендації щодо принципів, на яких має будуватися інформаційна робота із засудженими та особами, що перебувають у СІЗО, каналів і джерел інформування, змісту інформаційних повідомлень і способу викладу.

Важлива роль у цьому процесі відводиться медичному персоналу пенітенціарної системи як джерелу інформації, що викликає найбільшу довіру. Медичні працівники мають пройти відповідний курс підготовки до інформаційно-просвітницької роботи із засудженими, який має включати профілактику професійного вигорання та підвищення кваліфікації з проблематики туберкульозу.

Корисним було б також залучення до інформаційно-мотиваційної роботи із засудженими представників неурядових організацій.

На основі матеріалів та висновків дослідження Бюро ВООЗ в Україні підготує детальні пропозиції щодо можливостей проведення інформаційно-просвітницької роботи у закладах пенітенціарної системи і передасть їх на розгляд Державного департаменту України з питань виконання покарань.

***

За подальшою інформацією звертайтесь до пані Мирослави Кореневич, Радника з інформування та соціальної мобілізації Бюро ВООЗ в Україні, за тел. 425 8828 * 78417

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ В УКРАЇНІ