“Слава Богу, що тут немає війни, але що з нами буде далі?”, запитує афганська біженка, яка проживає в Україні

21 квітня 2008 року. Київ, Україна - Це запитання афганської біженки, з якою проводили інтерв’ю незалежні експерти з правових та соціально-економічних питань, які вивчали ситуацію з місцевої інтеграції біженців в Білорусі, Молдові та Україні. В процесі дослідження, яке проводилося в рамках Седеркопінського процесу, приблизно 300 інтерв’ю були проведені з біженцями, громадським сектором та представниками влади в трьох країнах.   

Білорусь та Молдова приєдналися до Женевської Конвенції щодо статусу біженців 1951 р. у 2001 році, а Україна в 2002 році. Зусилля та досягнення трьох країн в розбудові системи надання притулку є достатньо помітними. Встановлено правову базу, інститути з надання притулку, розпочато процедуру визначення статусу біженця.  З 1995 р. 6,481 осіб отримали статус біженця в регіоні ( 799 в Білорусі, 320  в Молдові та 5,362 в Україні).

Однак, питання інтеграції біженців в трьох країнах здебільшого залишилося невирішеним. Визнаючи  цей недолік, у 2006 р. уряди звернулися до УВКБ ООН із проханням про допомогу в проведенні дослідження щодо ситуації та формуванні конкретних  практичних рекомендацій. Дослідження проводилося в квітні–листопаді 2007 р. та було представлено урядам, біженцям, громадянському суспільству та донорам  у 2008 р. Метою дослідження стала спроба проаналізувати умови інтеграції біженців в зацікавлених країнах та визначити конкретні недоліки та перешкоди в правовій та соціально-економічній сферах, які дозволяють біженцям інтегруватися в місцеві спільноти. Рекомендації дослідження спрямовані на розробку національний планів дій по інтеграції біженців. Маючи всезагальний характер, вони торкнулися більшості аспектів життя біженців, таких як документація, реєстрація, доступ до освіти, працевлаштування, житла, соціальних пільг та пенсій, системи охорони здоров’я, правової допомоги та отримання громадянства. 

“Не існує єдиного швидкого рецепту інтеграції”, говорять автори дослідження пан Ольдріх Андрусек з УВКБ ООН та пані Тарья Рантала, з Міністерства внутрішніх справ Фінляндії.  “Успіх інтеграції залежить  не лише від фінансових ресурсів; він також залежить від поведінки та мислення урядовців, від розуміння концепції рівності. Інтеграція вимагає спроможності до адаптації і від самих біженців”. Директор Європейського бюро УВКБ ООН пані Піркко Курула та Директор департаменту операційної підтримки УВКБ ООН пан Арнольд Акоджену, які здійснили візит до регіону минулого місяця, підкреслили важливість виконання рекомендацій дослідження з довготривалою перспективою та виділення державних коштів на потреби  інтеграції. Від імені урядів, регіональний офіс УВКБ ООН в Києві підготував концептуальну запис для Європейської Комісії для фінансування серії ініціатив по інтеграції та виконанню рекомендації дослідженні в 2009-2012 рр.

Біженці можуть самі собі допомогти, але їм потрібні принаймі мінімальні сприятливі умови. Це включає сприяння в доступі до працевлаштування , житла, освіти та соціальних послуг в умовах недискримінації. Спеціальну увагу варто приділити незахищеним особам та особам зі спеціальними потребами. Багато з них борються за виживання. Афганська біженка, яка живе в Україні сказала: „Я живу на кухні і прокидаюся майже о 3-ій годині ранку, щоб спекти пиріжки, які я продаю на ринку... це єдиний шлях як я можу заробити гроші. Мій чоловік інвалід і не може працювати”.

В цілому,  регіон не дуже сприятливий щодо розвитку бізнесу. Згідно звіту Світового банку „Doing Business 2008” Молдова посідає 92 місце, Білорусь – 110, Україна – 139 (серед 178 економік) за оцінкою сприятливих умов для розвитку бізнесу в цих країнах. „Як я можу знайти роботу в Молдові, якщо молдовани не можуть знайти роботу”, - запитує біженець з Сирії, який живе в Кишиневі.

Працевлаштування та житло -  це найсерйозніші проблеми для більшості біженців. Зазвичай їх заробітна плата нижча, в той час як ціна оренди вища, порівняно з місцевими жителями. „Дуже важко знімати житло для багатодітної родини”, - говорить афганський біженець, який мешкає в Білорусі. Його земляк додає: „ Тут можна заробити на життя, але плата за оренду та прописка з’їдають більшість грошей”.

Фактично, деякі урядовці вважають присутність біженців в регіоні невиправданою або небажаною. Ставлення до біженців різниться залежно від країни. Біженець в Молдові зізнається, що для  уникнення дискримінації він узяв прізвище своєї дружини з Молдови. Цього точно не буде достатньо в Україні – біженець з Судану говорить, що „всі африканці повинні зробити пластичну операцію (змінити колір шкіри), щоб знайти роботу в Україні”. Дослідження рекомендує урядам активно впроваджувати антидискримінаційну та антирасистську політику та  сприяти підвищенню обізнаності.

Загально відомо, що знання мови приймаючої країни  - це важливий елемент інтеграції. В Білорусі, Молдові та Україні багато біженців добре володіють російською, але стикаються з труднощами по відношенню до офіційних мов (румунська та українська).  На сьогоднішній день, невеличкі мовні курси зазвичай організовуються НУО та фінансуються УВКБ ООН. Дослідження формулює п’ять основних практичних рекомендацій для вирішення  цієї проблеми сьогодення та допомоги біженцям у вивченні місцевих мов. Регіональний Представник УВКБ ООН в Білорусі, Молдові та Україні Сімона Волькен запропонувала урядам узяти рекомендації щодо мовних курсів за пріоритет, починаючи з виділення бюджетних коштів на курси різного рівня та залучення професійних навчальних інституцій до підготовки матеріалів та навчального плану.

Однак існують і позитивні зрушення та перспективи для біженців. Варто відзначити економічне зростання Білорусі, Молдови та України  за останні роки. Економічний розвиток країн потребує більше людських ресурсів, в той час як демографічний баланс залишається негативним (-0,6% в Білорусі, -0,9% в Молдові та -0,8% в Україні) і, за різними оцінками, приблизно 10% українців, 25 % молдован працюють за кордоном, переважно в Росії та країнах ЄС.

Деякі біженці змогли інтегруватися в трьох країнах. Вони більше не потребують допомоги, а навпаки, роблять внесок в розвиток приймаючих суспільств та надають підтримку менш успішним біженцям. Біженець з Анголи, який працює помічником менеджера, відповідаючи за два готелі в Києві, говорить, що він допоміг із працевлаштуванням десятку африканських біженців. Незважаючи на поширений міф, що біженці – це тягар, вони доводять протилежне, сплачуючи податки та створюючи робочі місця. В білоруському міському готелі Гомель група з 15 афганських біженців, які розпочали свій малий бізнес за підтримки УВКБ ООН, в 2006-2007 рр. сплатила еквівалент 55 тис. американських доларів податків та приблизно 40 тисяч американських доларів як зарплату іншим біженцям та місцевим жителям. В Україні, біженці в Києві, Харкові та Одесі щорічно сплачують в еквіваленті понад 700 тисяч американських доларів податків та соціальних внесків.

Дуже важливо пам’ятати, що біженці, які втекли від переслідування, часто втрачають сім’ї, дім та статки. Але вони приносять надію та великий людський потенціал і необхідно дати їм шанс знову збудувати свої життя, перетворюючись з тягаря на статок для приймаючих суспільств.